Інфляція продуктів харчування важко засвоїти для центральних банків

ЛОНДОН, 31 березня (Reuters Breakingviews) - Коли зростає інфляція, енергія часто завдає першого удару. Але ціни на їжу залишають гіркий присмак. Це створює серйозну проблему для центральних банків, які розмірковують, як реагувати на закриття Ормузької протоки. Навіть якщо вони стримають витрати, підвищуючи ставки, обтяжені родини все одно матимуть труднощі з тим, щоб урізати видатки на харчування.

Поки що головним занепокоєнням інвесторів і політиків щодо конфлікту на Близькому Сході була ​зупинка постачання нафти й газу. Втім, ризик для глобального ланцюга постачання сільського господарства є не менш великим. Ключові країни Перської затоки постачають третину світового експорту карбаміду — важливого інгредієнта добрив. Інфляція цін на продукти також ⁠часто йде вслід за інфляцією в енергетиці: транспортування становить 20%–40% кінцевих цін на їжу, за даними Bank of America, а газ є ключовим ресурсом для виробництва добрив. Ціни на рис, бавовну, пальмову олію та цукор, серед інших товарів, уже зросли.

Розсилку Reuters Iran Briefing, яка тримає вас у курсі останніх подій та аналізу війни в Ірані, можна отримувати тут. Зареєструйтеся тут.

З огляду на те, що наразі ціни на продовольчі інгредієнти не означають максимального болю. Станом на минулий тиждень індекс S&P GSCI Agriculture, який відстежує вісім аграрних товарів, усе ще був приблизно на 1% нижчим, ніж рік тому, попри те, що індекс S&P GSCI Energy за цей самий період виріс приблизно на 40%. Ця розбіжність між короткостроковими цінами на енергоносії та аграрними цінами відображає очікування короткочасного ⁠конфлікту в Перській затоці. На відміну від вторгнення Росії в Україну у 2022 році, яке раптово прибрало значний шматок світової торгівлі продовольством, дефіцит добрив виникає поступово — через зниження врожайності протягом кількох сезонів посівів. Втім, історичні патерни припускають, що зростання цін на нафту й ​газ, яке ми вже бачили, має бути достатнім, щоб підняти аграрні товари на 12%.

Це може не здаватися чимось надто драматичним. Дослідники з’ясували, відкриває нову вкладку, що лише 10%–20% глобальних підвищень цін на їжу доходять ⁠до кінцевих покупців. Патерни 2022 і 2023 років також дають цю цифру на рівні 15%, припускають дані OECD. Отже, 12% інфляції аграрних товарів означали б підвищення цін у супермаркетах приблизно на 1,8%. Одна з причин, чому передавання виглядає доволі помірним, полягає в тому, що тренди в національному сільському господарстві ⁠часто переважають, відкриває нову вкладку що б не відбувалося на міжнародних ринках. Інша причина — з плином часу продовольча інфляція в багатих країнах стійко знижувалася протягом останніх п’яти десятиліть.

Це узгоджується з «законом Енгеля», названим на честь статистика XIX століття Ернста Енгеля: коли люди стають заможнішими, вони витрачають меншу частку доходу ​на харчування й напої, тож частка їжі у споживчих кошиках у США з чверті в 1970-х знизилася до 16% нині. Також оброблені продукти зменшили обсяг сировини, закладеної у кінцеві вироби. У розвинених економіках нафта й газ зазвичай значно волатильніші, ніж їжа. Вони також передаються в ціни для споживачів удвічі більше й роблять це швидше.

Втім, що найбільше важить для центральних банків, — не заголовкова інфляція, яка механічно стрибне разом із цінами на товари. Ключовим показником натомість є «базова інфляція», яку отримують, вичищаючи волатильні позиції. Вона покликана показати, чи ціни ⁠ймовірно почнуть «розганятися» вгору. Дефіцит у базових ресурсах підвищує витрати в усіх галузях. Це породжує ефекти другого раунду: працівники домагаються вищих зарплат, щоб компенсувати втрату купівельної спроможності, а компанії підвищують ціни, аби зберегти маржі.

У виступі у Франкфурті минулого тижня президент Європейського центрального ⁠банку Крістін Лагард сказала, що вона особливо зосередиться на тому, як довго триватимуть ці ефекти. Вона також зазначила, що деякі з них є «нелінійними», тобто посилюються на високих рівнях інфляції.

Їжа відіграє ключову роль у кожному з цих пунктів. Вона й надалі становить удвічі більший обсяг витрат у середнього домогосподарства, ніж енергія, і є ⁠найчастішою покупкою. Це означає непропорційно велику вагу, відкриває нову вкладку, в тому, як люди сприймають зростання цін сьогодні — і наскільки вони зростуть у майбутньому. Сеттерів ставок цікавить саме цей чинник, відомий як інфляційні очікування, як ключовий драйвер «вкорінених» вимог щодо оплати праці. Досвід після 2022 року показав, що в умовах перебоїв із пропозицією продовольча інфляція може раптово повернутися «з помстою»: приблизно через чотири місяці після того, як ціни на енергію вже досягли піку, їжа створила другий інфляційний «горб». Для Банку Англії це було головним болем аж до 2025 року.

Може статися те саме знову. Регресійний аналіз Breakingviews на основі даних OECD за 1971–2025 роки припускає, що якби компонент «їжа та напої» в індексі споживчих цін зростав так само сильно, як компонент «енергія», то він мав би у 10 разів більший вплив на ⁠базову інфляцію. Разове щомісячне зростання цін на їжу на 1,8% спочатку підняло б базову інфляцію лише на 7 базисних ⁠пунктів, тоді як енергетичний шок на 11% підняв би її на 11 базисних пунктів.

Але ефекти від їжі мали б більше інерції: додали б 50 базисних пунктів до інфляції через рік, тоді як енергія — 43 базисні пункти, і для розсіювання потрібно було б на шість додаткових місяців. У сукупності ці два гіпотетичні, але правдоподібні шоки підняли б базову інфляцію з 3,6% до піку 4,5%, за розрахунками Breakingviews. Якщо світові ціни на енергію зростатимуть і надалі в умовах затяжного збою, інфляційні ефекти будуть ще більш різкими.

Базова інфляція лишалася б нижче постковідного піку 7,7% — і це має сенс: три роки тому в розвинених економіках була нижча безробітність і величезні накопичені ⁠заощадження, що дозволяло людям продовжувати витрачати й вести переговори щодо сильніших зарплатних контрактів. В ЕЦБ, Банку Англії та Федеральній резервній системі це знають, як і те, що вищі ставки не вирішили б першопричину інфляції — дефіцитніші товари.

Як визнала Лагард, однак сеттери ставок усе одно рухатимуться, щоб «тиснути» економіку, якщо інфляція відхилиться ще далі від цільових 2%. Та закон Енгеля працює і в зворотному напрямі: домогосподарства можуть скоротити походи в заклади харчування й перейти на дешевші бренди, але попит на їжу може впасти лише до певної межі. Підвищуючи вартість запозичень для ⁠виробників первинних ​товарів, чиновники можуть, навпаки, погіршити ситуацію, відкриває нову вкладку.

Особливо це стосується ринків, що розвиваються: там полиці супермаркетів тісніше пов’язані з цінами на сировинні інпутні ресурси, а їжа становить, відкриває нову вкладку, від 20% до 60% споживчих кошиків. Розрахунки Breakingviews припускають, що базова інфляція в цих економіках досягла б піку на 120 базисних пунктів вище нинішніх рівнів за умови того самого зростання на 40% і 12% для енергії та аграрних товарів відповідно.

Енергія вже створює складну загадку для центральних банків. Додайте продовольчий ціновий дефіцит — і ймовірність того, що вони знайдуть правильне ⁠рішення, різко падає.

Підписуйтеся на Джона Сіндреу в X, відкриває нову вкладку, та LinkedIn, відкриває нову вкладку.

Щоб отримати більше таких інсайтів, натисніть тут, відкриває нову вкладку, щоб безкоштовно спробувати Breakingviews.

Редагування: Ліам Пруд; Виробництво: Шрабані Чакраборті

• Пропоновані теми:
• Breakingviews

Breakingviews
Reuters Breakingviews — провідне у світі джерело фінансових інсайтів, що формують порядок денний. Як бренд Reuters для фінансових коментарів, ми розбираємо великі бізнесові та економічні історії в міру їх розгортання щодня в усьому світі. Глобальна команда приблизно з 30 кореспондентів у Нью-Йорку, Лондоні, Гонконзі та інших великих містах надає експертний аналіз у режимі реального часу.

Підпишіться на безкоштовну пробну версію нашого повного сервісу за адресою і стежте за нами в X @Breakingviews та на www.breakingviews.com. Усі висловлені думки є думками авторів.

• X

• Facebook

• Linkedin

• Email

• Link

Purchase Licensing Rights

Jon Sindreu

Thomson Reuters

Jon Sindreu — глобальний редактор з питань економіки у Лондоні для Breakingviews. Раніше він був репортером і колумністом у The Wall Street Journal, де протягом 11 років висвітлював макроекономіку, фінансові ринки та авіацію. Він має ступінь магістра зі спеціалізованої фінансової журналістики в City St George’s, University of London. Він також має дипломи з інформатики та журналістики в Universitat Autònoma de Barcelona, у своїй рідній Каталонії.

• Email