#特朗普再下最后通牒

10- puntовий план або 15- puntовий план? Чи залишається ще шанс для Сполучених Штатів та Ірану потиснути один одному руки та досягти миру?
На Близькому Сході, у міру того як конфлікт, що розпочався наприкінці лютого 2026 року, входить у 39-ий день, опосередковані дипломатичні канали між США та Іраном залишаються активними. За посередництва Пакистану Вашингтон представив Тегерану 15-пунктову рамкову угоду, тоді як Тегеран відхилив її як надмірну і відповів своєю 10-пунктовою пропозицією. Що показують різниці між цими двома документами, і чи зможуть сторони справді досягти тривалого миру?
Передумови дипломатії
Адміністрація президента США Дональда Трампа, прагнучи зменшити економічні та стратегічні витрати конфлікту, передала Ірану всебічну пропозицію через Пакистан у середині березня 2026 року. За повідомленнями головних ЗМІ, включаючи The New York Times, Bloomberg та інші, початкова пропозиція мала на меті відкрити двері для переговорів через тимчасове одностороннє припинення вогню на місяць. Іран, спираючись на досвід попередніх переговорів, вважав тимчасові заходи недостатніми і наполягав на постійному завершенні війни. До початку квітня 2026 року Іран подав свою 10-пунктову відповідь через той самий пакистанський канал. Представники США описали іранську відповідь як надмірно амбіційну, тоді як президент Трамп назвав її «значущою, але недостатньою».
15-пунктова пропозиція США: зосереджена на ядерній та регіональній безпеці
Американська рамкова угода переважно спрямована на ліквідацію ядерної програми Ірану та обмеження його регіонального впливу. Основні елементи включають:
Деактивація та демонтаж ядерних об’єктів у Натансі, Ісфахані та Фордо,
Повна заборона діяльності з збагачення урану на іранській території,
Перенесення існуючих запасів збагаченого урану 60% до Міжнародного агентства з атомної енергії (IAEA),
Зобов’язання не здобувати ядерну зброю та повний доступ для МАЕ,
Обмеження щодо дальності та кількості ракетних програм,
Зупинка фінансової та військової підтримки регіональних проксі-груп (таких як Хезболла, Хамас і Хусіти),
Негайне відкриття Ормузської протоки для міжнародного комерційного руху.
У відповідь пропозиція передбачає поступове зняття санкцій та інших економічних стимулів. Вона закликає до одностороннього припинення вогню на місяць для початку переговорів, а потім — підписання всеохоплюючої «великої угоди».
10-пунктова контрпропозиція Ірану: наголос на постійному мирі та гарантіях безпеки
Іран охарактеризував пропозицію США як нереалістичну та односторонню. Його 10-пунктовий документ пріоритетно ставить на довгострокове рішення замість будь-якого тимчасового паузи. Основні вимоги включають:
Постійне завершення війни та гарантії від майбутніх нападів,
Зупинка всіх ізраїльських ударів по Ірану та його регіональних союзниках (зокрема Хезболлі в Лівані),
Компенсація матеріальних збитків та підтримка відновлення,
Зняття всіх санкцій,
Визнання іранського суверенітету в Ормузській протоці та створення спільних протоколів для безпечного проходу (з деякими повідомленнями, що згадують потенційні транзитні збори),
Завершення всіх регіональних конфліктів та створення механізмів стабілізації.
Іран заявив, що після виконання цих умов він зніме обмеження з протоки та сприятиме відновленню комерційного судноплавства.
Поточна ситуація та ризики
На перший тиждень квітня 2026 року переговори, здається, зайшли в глухий кут, але дипломатія не повністю зупинилася. Президент Трамп оголосив конкретний термін для відкриття Ормузської протоки, попереджаючи про широкомасштабні операції проти цивільної інфраструктури у разі невиконання. Іран відповів обмеженими відповідними діями, повторюючи, що прийме лише постійний мир. Регіональні гравці, включаючи Пакистан, а також Єгипет, Саудівська Аравія та Туреччина, продовжують зусилля з підтримки каналів посередництва.
Економічний тиск важить на обох сторонах. Зростання цін на нафту впливає на світові ринки, економіка Ірану зазнала серйозних втрат через санкції та конфлікт, а тривалий конфлікт створює політичні та фінансові витрати для США.
Чи залишається ще шанс на мир?
Так, але вікно можливостей вузьке і дуже умовне. Історія показує кілька випадків, коли США та Іран сиділи за одним столом, але глибока недовіра руйнувала домовленості. Поточні перешкоди включають:
Акцент Ірану на «дефіцит довіри», згадуючи минулі переговори, що закінчилися новими ударами,
Тверді червоні лінії США щодо ядерних можливостей та підтримки проксі,
Регіональна динаміка, включаючи безпекові побоювання Ізраїлю та баланс між країнами Перської затоки.
Проте можливості все ж існують. Жодна зі сторін не може собі дозволити повні витрати відкритої війни. Надійні посередники, такі як Пакистан, продовжують передавати повідомлення. Якщо Іран проявить гнучкість щодо ядерної прозорості та політики проксі, а США запропонують надійні гарантії безпеки та зняття санкцій, тексти на 15 і 10 пунктів можуть перетворитися у збалансований компромісний документ.
На завершення, питання, чи переважить 10-пунктовий чи 15-пунктовий план, можливо, отримає відповідь «ні один із них». Реалістичний мир вимагає нової синтезу, що захищає основні інтереси кожної сторони і водночас просуває спільні цілі. Поки дипломатичні канали залишаються відкритими, надія зберігається. Однак час минає, і військові ризики зростають з кожним днем. Майбутнє Близького Сходу залежатиме від кроків, зроблених на переговорах у найближчі тижні.